Версия для печати
СУД & ДЕЛО
СОВЕТСКАЯ «РУСИФИКАЦИЯ» УКРАИНЫ...
На днях на сайте СБУ в рубрике зондеркоманды «Робоча група істориків» появилась публикация главного сбушного нахтигаля Вьятовича «Кому і навіщо потрібен "перегляд" історії». В ней «пан» откровенно пишет о целях и задачах, поставленных перед его спецгруппой и о грандиозных планах по «перекройке» национального сознания граждан Украины.
Он так и пишет: «Однією з найгарячіших тем в українському інформаційному просторі протягом останніх двох років є тема «перегляду» історії… Адже історія народу чи не найкраще відображає його ментальність, пориви, бачення себе в навколишньому світі, без врахування чого неможливо планувати важливі кроки, які впливатимуть на його майбутнє».
Потреба такої політики в українських реаліях — особливо гостра. Адже тут досі активною залишається «історична пам’ять» (беру визначення в лапки, оскільки лише умовно можна говорити про історичність цього явища і його схожість на пам’ять), сформована радянською історіографією для обслуговування тоталітарного режиму… Небажання зачіпати радянську «історичну пам’ять» у незалежній Україні можна пояснити кількома важливими моментами. Насамперед не було достатньої кількості людей, зацікавлених у переоцінці минулого… бажання по-новому подивитися на українське минуле, відкрити його невідомі чи спотворені сторінки залишилося в дуже невеликої кількості людей. Це насамперед ті, хто постраждав від радянської влади, хто через особисті переживання не міг прийняти радянської моделі історичної пам’яті, ніколи її не приймав і, отримавши можливість бодай говорити вголос про свій досвід, кинувся виконувати просвітницьку місію. Саме такі люди стали головними дослідниками так званих білих плям історії…» Диктор бодро выстреливала в эфир: «створювали "єдиний радянський народ" - без національної пам'яті, із єдиною історією, єдиним майбутнім, і із єдиною мовою – російською… Після підйому української школи в 20-х роках, вже у 30-х вона пішла на спад. Політика русифікації, і не тільки в Україні, була добре спланована».
«Двадцать лет запрещенный», как сегодня лживо пишут, роман Гончара «Собор», вышел в год издания аж три раза – сначала в мягкой обложке в серии «Романи та повісті», потом два раза – в твердой обложке. Это не говоря о всесоюзном бенефисе этого романа. Вообще, для русскоязічніх авторов на Украине віходил только один толстій журнал – «Радуга». Для детей, в отличие от сегодняшего «нЭзалежного бутя» выходили на украинском языке десятки газет и журналов. Стоимостью от 1 копейки за газету «Зірка» до 20-30 копеек за журнал. Среди них для детей и молодежи: уже названная «Зірка», «Барвінок», «Малятко», «Піонер», «Зміна», «Піонерія», «Знання та праця», «Ранок», «Наука і техніка» и многие другие. Я не упоминаю специализированные типа журнала «Археологія України», областные или ведомственные.
На проспекте Победы находился огромный издательский комбинат «Радянська Украiна», в его помещении – кроме редакций десятков газет и журналов – логика ведь подсказывает, что если на украинском выходила газета «Говорить і показує Україна», то и передачи были на украинском. В здании комбината также находилось огромное, с корреспондентской сеткой по всему миру украиноязычное Радиотелеграфное агенство Украины (РАТАУ). Теперь это малоконкурентное агенство Укрінформ.
«Радянська школа» и «Вища школа» - учебники для средней и высшей школы, а также многочисленную техническую и другую литературу. Издательство «Мистецство» - альбомы живописи и литературу по искусству. «Академкнига», «Наукова думка» - научную литературу. Практически в каждой области существовали областные издательства, к примеру, издательство "Крим", которое выпускало прекрасные книги на украинском языке. Приведу примеры названий нескольких книжных серий, которые на протяжении многих лет выпускались для бесправных безъязыких и бессловесных украинских «рабов Москвы». В серии «Вершини світової лірики» выходила в переводах лучших украинских переводчиков лучшая зарубежная поэзия. «Вершини світового письменства» говорят сами за себя. В серии «Шкільна бібліотека» массовыми тиражами выходила украинская и зарубежная классика на украинском языке. Точно так же, как и в серии «Бібліотека художніх творів для підлітків та юнацтва «Джерело». В серии «Бібліотека поета» выходила классика украинской поэзии. Название серии «Життя славетних» говорит само за себя. Так же, как и серии "Давньоруські та українські літописи". "Пан" Вьятович заключает в своем "темнике", что "Основою національної пам’яті українців як народу, котрий протягом сотень років перебував у стані чужоземного поневолення й був об’єктом щонайбрутальніших знущань та геноцидних дій, є його боротьба за утвердження найважливішого національного ідеалу: здобуття політичної, культурної та економічної незалежності". Вот теперь от всего этого мы и имеем сегодня "незалЄжность". От культуры, национального достояния, от приобщения к сокровищам мировой культуры. Источник - zgadaemo.com.ua
Версия для печати Обсудить на форуме (0) |